Керол

Мене неймовірно заводить фантазія про те, що ми з чоловіком є демонстраційною парою на особливому уроці для молодих закоханих пар, яких навчають мистецтва близькості. Ми перебуваємо в просторій, тихій аудиторії з м’яким світлом, а навколо нас — уважні, зацікавлені погляди людей, які спостерігають за нами із захопленням і щирою цікавістю.

Я чую спокійний, упевнений голос інструктора, який м’яко пояснює аудиторії наші емоції, реакції, рухи й те, як між нами виникає дедалі сильніший зв’язок. Він просить нас трохи змінювати пози чи рухи, щоб усі могли краще бачити, як ми взаємодіємо одне з одним. І саме в ці моменти я відчуваю особливе хвилювання — від того, що на нас дивляться, що ми настільки відкриті й водночас абсолютно захищені в цій атмосфері довіри.

Особливо мене збуджує те, що інструктор звертається саме до мене — спокійно, уважно, ніби чудово розуміє кожне моє бажання ще до того, як я сама його усвідомлю. Коли він просить мене взяти ініціативу у свої руки, я відчуваю впевненість і майже п’янке задоволення від власної влади над моментом. Мій чоловік довіряє мені повністю, а я насолоджуюся тим, що можу вести нас обох крізь це переживання, поки десятки очей спостерігають за нами із затамованим подихом.

У цій фантазії мене хвилює не лише сама близькість, а й відчуття прийняття, відкритості та дивного емоційного союзу між мною, чоловіком і тим загадковим інструктором, який ніби оберігає нас і допомагає мені розкритися ще сильніше.